Римське прислів’я стверджує – не можна сперечатися з приводу особистого смаку. Дійсно, види їжі та напоїв, які нам подобаються чи не подобаються, і спосіб у який ми їх готуємо та їмо, є частиною нашої особистої ідентичності. Таким чином, ми реалізовуємо своє невід’ємне право людини на особисту свободу (посилання на (ЗДПЛ, стаття 3). Це означає, що спосіб, у який ми задовольняємо наші базові потреби у їжі та напоях, захищений правами людини та має свої соціальні аспекти, які ведуть до основ ОДГ/ОПЛ. Тим не менше свобода накладає певні обов’язки. Наші харчові звички значною мірою впливають на наше здоров’я та тривалість життя. Таким чином, ми самі у значній мірі відповідальні за власне благополуччя. Однак наша відповідальність виходить за ці рамки. Якщо ми вирішимо купувати кабачки або дині, наприклад, влітку, то зможемо підтримати місцевих виробників. І навпаки, якщо ми наполягаємо на купівлі такої продукції взимку – ми підживлюємо глобальну мережу поставок продовольства, яка має сильний вплив на екологію. Однак повністю уникнути глобалізованого виробництва продуктів харчування майже неможливо. Ми пропонуємо, долучити школу до заохочення молоді до здорового способу життя. Школа може і має стати тим місцем, де молодь мотивуватимуть задуматися над своїми харчовими звичками. Адже дівчата та хлопці будь-якого віку цілком усвідомлюють власні харчові звички. Таким чином, переоцінка видів продуктів харчування та напоїв, що ми обираємо, і способів їх приготування – це процес, якому не перестаєш навчатися протягом всього життя. Школа має можливість та потенціал підвищити обізнаність учнів щодо наслідків вибору способу харчування та харчових звичок. Вона повинна заохочувати учнів до відповідальності за своє особисте благополуччя, турботи про здоров’я суспільства, а також про планету (посилання наt Компетентності для культури демократії, с. 41). Це допоможе учням виробити ставлення до самоефективності та розвинути їх компетентність з правильного харчування, а також допоможе усвідомити користь від цього. (посилання на Компетентності для культури демократії, с. 42. Більше того, школи в плюралістичних суспільствах часто являють собою мікроспільноти, що об’єднують учнів різних іммігрантських спільнот, релігійних та культурних громад. Навіть так звані «місцеві учні» далекі від формування гомогенної групи. Таким чином, надання учням та їх батькам можливості продемонструвати свої традиції, способи приготування їжі та поділитися ними з іншими, може зробити людей більш відкритими до тих, хто, на їхню думку, від них відрізняється.
«Відкритість до культурного різноманіття та інших переконань, світоглядів і практик» (посилання на Компетентності для культури демократії, с. 39) – це те ставлення, яке допомагає захистити демократичне суспільство від расової ненависті та упередження.
