Матеріали для вчителів 2.3 Свобода й відповідальність – три лекційні модулі

Living Democracy » Textbooks » Матеріали для вчителів 2.3 Свобода й відповідальність – три лекційні модулі

Це набір лекційних модулів, кожен з яких вчитель може вибрати відповідно до потреб у навчанні учнів – або під час проведення чотирьох уроків цього розділу, або в якості додаткової інформації. Модулі присвячені вивченню умов, у яких людина бере на себе відповідальність у сучасному суспільстві:

 

Модуль № 1: Навчитися брати на себе відповідальність неможливо без врахування ризиків.

 

Модуль № 2: Як нам вдається брати на себе відповідальність у сучасному, все більш і більш складному суспільстві, яке вимагає від нас діяти на межі можливостей?

 

Модуль № 3: Стабільність демократичних спільнот має культурний вимір –спільні цінності членів сус­пільства, які не можуть бути насильницькими, але повинні бути узгоджені.

 

  1. Дилема «ризик-відповідальність»

 

Робити вільно свій вибір – це право людини, але ця свобода несе відповідальність. Ми завжди повинні бути інформовані про вплив і наслідки, які наші рішення і дії мають на нас та на інших, сьогодні і в майбутньому, тут або в іншому місці у світі. (Див. модель стійкості в  Роздатковому матеріалі 4.2).

 

З іншого боку, ми вчимося, як взяти на себе відповідальність, тільки в умовах свободи, яка включає в себе сміливість зазнати невдачі. Наприклад, молоді люди хочуть виходити на вулицю в нічний час і у вихідні дні, ця ситуація добре знайома учням. Їхні батьки очікують від них, що ті повернуться додому в певний час, і вони несуть відповідальність за молоду особу та дотримання нею угоди. Не маючи свободи вільно пересуватися, із всіма пов’язаними з цим ризиками, ніхто не зможе навчитися брати на себе відпо­ві­дальність.

  1. Дилема «складність-демократія»

 

У цьому розділі учні повинні задуматися про те, як брати на себе відповідальність у повсякденних ситуаціях. Часто в лічені секунди ми маємо вирішити дилему. Основне завдання (уроки 2 і 3) дозволяє учням аналізувати розміри відповідальності в уповільненому житті, і таким чином, вони навчаються дослухатися до своєї інтуїції. Вміння брати на себе відповідальність вимагає вміння пробігти складні ситуації за лічені секунди, а потім інтуїтивно прийняти рішення, яке буде відображати всі зроблені висновки. З нашого повсякденного досвіду ми знаємо, що це «нормальна» ситуація, і ми всі знаємо про ризик помилок, коли ми повинні прийняти рішення щодо складних питань під тиском часу. Навчання і досвід допомагають поліпшити інтуїцію, але проблема все ж залишається.

 

Складність набуває іншої якості на соціальному або глобальному рівнях. Наприклад, ми часто маємо вибір, як дістатися з точки А до точки Б, наприклад, з дому до школи. Їхати автомобілем – найзручніший варіант, оскільки їхати автобусом або велосипедом займає більше часу, не кажучи вже про можливі затримки, перспективу намокнути в дощову погоду і т. д. Який вибір ми робимо? Одним із критеріїв можуть бути наслідки їзди на автомобілі для зміни клімату. Але чи здатен один мій автомобіль вплинути на ситуацію, особливо якщо меншість обирає автобуси або велосипеди? Проблема дуже складна для людини, щоб упоратися з нею відразу (див. блок 4). Те ж саме відбувається, коли ми повинні взяти участь у політичних дебатах з такого питання – чи робимо ми достатньо або чи робимо ми правильні речі, щоб запобігти зміні клімату?

 

Таке зростання складності характерне для сучасних суспільств. Вони пов’язані між собою через глобалізовані ринки і залежать одне від одного в тому, що мають справу з глобальними проблемами, такими як зміна клімату. За необхідності впоратися зі складністю стає все більш важливим уміння брати на себе відповідальність. Це, в деякому сенсі, та ціна, яку ми повинні заплатити за підвищення нашого рівня життя в сучасному суспільстві, завдяки своїм досягненням в області науки, техніки й освіти.

 

Інтуїція більше не допомагає нам брати на себе відповідальність у складних питаннях, таких як боротьба зі зміною клімату. Нам потрібні поради експертів. У демократичних державах громадяни і політики повинні покладатися на експертів, щоб зрозуміти, що світ, у якому вони живуть, в небезпеці або котиться до сучасної, постдемократичної олігархії; це правило, яким, на думку експертів, громадяни більше не можуть керувати. Це дилема «складність-демократія».

 

Демократія відстоює та обіцяє, що кожен зацікавлений громадянин може брати участь в ухваленні рішень. Для виконання цих завдань із відповідальністю необхідно, щоб були залучені освічені громадяни. Освіта – це єдиний шанс, скориставшись яким, ми можемо вирішити дилему складності. Розширення освіти не тільки є рушійною силою зростання складності в сучасному суспільстві, але й ключем до подолання дилеми «складність-демократія».

 

  1. Дилема «свобода-стабільність»: свобода, плюралізм і наша потреба розділяти певні цінності

 

Стаття 18

Кожна людина має право на свободу думки, совiстi i релiгiї; це право включає свободу змiнювати свою релiгiю або переконання i свободу сповiдувати свою релiгiю або переконання як одноособово, так i разом з iншими, прилюдним або приватним порядком в ученнi, богослужiннi i виконаннi релiгiйних та ритуальних обрядiв.

 

Стаття 19

Кожна людина має право на свободу переконань i на вiльне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати i поширювати iнформацiю та iдеї будь-якими засобами i незалежно вiд державних кордонiв.

 

Загальна декларація  прав людини (10 грудня 1948 року), Стаття 1;

Повний текст міститься у  Роздатковому матеріалі 2.5.

 

Особи, які здійснюють ці права, виробляють плюралізм у багатьох формах (див. розділ 3). Одним із наслідків є те, що люди дотримуються різних релігійних вірувань і систем цінностей, – тим більше, якщо у суспільстві є громади іммігрантів. Сучасні суспільства є світськими і плюралістичними – їх члени розробляють індивідуальні засади й ідентичності (див. розділ 1). Відповідальність має конструктивістський вимір.

 

З іншого боку, кожне суспільство спирається на набір цінностей, з якими погоджуються всі члени. Демократія в рівній мірі залежить від сильної держави і сприятливої політичної культури.

 

Це дилема «свобода-стабільність»: демократична і світська держава залежить від культурних умов, які її інститути й органи не можуть виробляти або приводити у виконання. Набір колективно прийнятих і гідно оцінених цінностей, правил і цілей не може бути прийнятним безумовно. Швидше це відповідальність громадян провести (повторні) переговори і (повторно) визначити свої цінності, правила і цілі. Освіта і ОДГ/ОПЛ, зокрема, грають ключову роль у вирішенні цієї проблеми. Права людини пропонують, можливо, єдиний звід правил і принципів, які можуть бути загальноприйнятими (див. урок 4 цього посібника, в якому основна увага приділена статті 1 ЗДПЛ). Права людини підкреслюють принцип взаємного визнання (золоте правило), але не сприяють поширенню будь-якої конкретної релігійної віри або філософії, етики і моралі. З цієї точки зору, права людини не тільки стоять біля витоків цієї проблеми, але й є ключем до її вирішення.