8. «Але це означає, що я маю право на перерву, чи не так?» – Права дітей у класі

Вчителька Садіна Сієрчіч ретельно підготувала класну кімнату. Діти сидять у групах. Їхні парти слугують за групові столи, на кожному з яких лежить великий конверт. За одним столом сидять кролики, за іншим – ведмеді, а тигри сидять за третім столом. Переповнений хвилюванням, кролик відкриває конверт зі свого столу. Вчитель просить 8-річного хлопчика прочитати вголос рядки.

Кролик читає: «Діти мають право на най­вищий можливий рівень здоров’я та медич­ного обслуговування», після чого сідає. «Також є число, – говорить учитель. – Ми не займаємось математикою, але це число є важливим!» Кролик знову слухняно встає на задні лапки та читає: «Стаття 24». Вчитель задоволений. Кролик може вийти до дошки перед класом. Статтю 24 пока­зано на аркуші кольорового паперу, що має форму повітряної кульки. Потім хлопчик може прикріпити цю кульку до дошки.

На дошці є місце для багатьох кульок. Разом кульки будуть нести кошик з написаними на ньому словами «Права дітей». Учитель щасливий, як і маленький кролик. «Це одне з тих прав, які ви маєте, – звертається вона до дітей. І продовжує: – У всіх конвертах є ще багато прав. Кожне право – це кулька». Діти зрозуміли. Тепер у повітрі є багато піднятих рук. Вони всі хочуть відкрити конверт, прочитати та вийти вперед, прикріпити кульку до дошки, щоб кошик злетів, й отримати похвалу.

Так продовжується протягом наступних сорока п’яти хвилин. Тепер черга вед­ме­дика. Щоб бути точним, черга юної леді-вед­ме­дика. Вона намалювала Статтю 30. Дівчинка-ведмедик читає: «Діти, які нале­жать до меншини, мають право насолоджу­ватися власною культурою, сповідувати власну релігію та користуватися своєю мовою». А від сусіднього столу додає тигр: «Діти мають право на відпочинок та до­звілля, долучатися до гри та брати участь у культурному і мистецькому житті. Стаття 31».

Учні третього класу в радісному, захопли­вому та активному настрої. Вони багато рухаються та перешіптуються, і кожен хоче, щоб його вислухали.

Чи це майстерне викладання? Вдалий урок з прав дітей? Наскільки важливий цей урок для присутніх учнів? Як розвиваються їхні здібності? Можливо, мені слід зазначити, що я спостерігав за цим уроком у Горазде восени 1998 року.

Горазде – це невелике місто на сході Боснії та Герцеговини, що було відрізане від зовнішнього світу, ізольоване та майже забуте під час війни. Його спіткала майже така ж тяжка доля через етнічні чистки, як і Сребреницю. З огляду на цю передісторію, та враховуючи, що урок, за яким я спосте­рігав, відбувався усього лише через декіль­ка років після підписання Дейтон­сь­кої мир­ної угоди, важко повірити, що в цій школі в Горазде обговорюються такі теми, як свобо­да віросповідання та захист мен­шин, що, здається, є зовсім не легким завданням для учнів та вчителів.

Давайте подивимося на ще одну деталь з цього уроку. Невдовзі до того, як мав пролунати дзвінок, учитель запитала своїх учнів третього класу, що вони вивчили. Дотепне дівчисько-кролик підняло ручку та відповіло під сміх усього класу: «Тепер я знаю, що існує така Стаття 31, у якій сказано, що я маю право на відпочинок та дозвілля. Це означає, що тепер у мене є право на перерву, чи не так? Що ж, я втомилась і мені потрібна перерва!» Весь клас почав сміятися. Вчитель спочатку приєднався до дітей, а потім замислено подивився на клас.

Що трапилось? Що робити далі? Учитель зіткнувся з великими труднощами. Учень не тільки вивчив дещо на уроці, але й зробив цікаву спробу застосувати це у повсякденній ситуації. Я не міг прочитати думки цієї вчительки, мені залишалось лише здогадуватися, якою складною має бути така ситуація для неї. Це також примусило мене замислитися: чи призна­чена Конвенція, яка була задумана як судо­вий інструмент, для такого її використання? Чи повинна існувати можливість – оскільки вона відповідає конструктивістській пара­диг­мі – для кожної особи будувати власне її тлумачення? Що відбулось у класній кім­наті, та чи може таке відбуватися?

Цієї миті Садіна Сієрчіч, учитель третього класу зі Східної Боснії, не мала часу замислюватися над складними судо­вими або соціальними проблемами. Вона запропонувала класу нову концепцію і тепер знала, що вирішальний момент був досягнутий: тепер вона буде встановлювати нову віху для свого класу. Тепер від неї залежить, чи залишаться права дітей веселим уроком з повітряною кулькою – без прямого впливу на повсякденні думки – або ж тут, у Східній Боснії, на цьому весняному ранковому занятті наприкінці 1990-х років має трапитися щось таке, чого всі ми бажаємо: реальне вивчення та застосування Конвенції про права дитини! Садіна Сієрчіч відреагувала так: вона подивилася на клас, після чого повернулась до дівчинки і сказала: «Так, Ви маєте рацію. Так, Стаття 31 існує і гарантує відпочинок та рівновагу для Вас та інших дітей. Це означає, що мені потрібно дуже ретельно думати над тим, яку кількість домашніх завдань я даю Вам та іншим учням. Я повинна подумати про те, чи справедливо буде, щоб для учнів, які закінчують свою роботу під час уроку, не було домашніх завдань. А ті, хто працює повільніше та, можливо, більш уважно під час уроків, мають виконувати вдома більше домашніх завдань, і, таким чином, вони мають менше часу на відпочинок та відновлення сил. Так, я повинна думати про це, тому що знаю про Статтю 31». Однак на цьому Садіна Сієрчіч не незакінчила. Вона продовжила: «Я повинна сказати Вам ще дещо. Ви також знаєте про Статтю 28. Ця Стаття гарантує ваше право на освіту. Для Вас і Ваших друзів це означає, що час до перерви – це час для навчання!»

Клас затих. Учням не дуже сподобалась така відповідь. Так що ж трапилось? Вось­мирічна дівчинка зробила зусилля, щоб зрозуміти діючу в усьому світі Конвенцію, ратифіковану її країною та прийняту як державний закон. Більше того, вона спро­бувала прив’язати Конвенцію про права дитини до повсякденної життєвої ситуації та навіть застосувати її. Вона спробувала інтерпретувати її та застосувала до сфери сво­го життя, оскільки школа – це саме те місце, де дитина може безпосередньо кон­так­тувати зі своєю державою. Це місце, у якому вирішується, як держава буде спілку­ватися з дитиною, а дитина з державою.

А вчитель? Ця вчителька спілкувалась зі своїм учнем на одному рівні. Вона допус­тила те, що ми називаємо «розширенням прав і можливостей», при цьому намагаю­чись відреагувати належним чином. Садіна Сієрчіч із Горазде разом зі своїми учнями почала прокладати новий шлях. Вона показала – більш-менш зрозумілим для восьмирічної дитини способом – існування у Конвенції про права дитини конкуруючих статей. Статті, які, хоча й не заперечують одна одну, мають розумітися як взаємо­залежні. У будь-якому разі: у цьому класі, у цей конкретний день, Конвенція про права дитини була використана як інструмент – не лише такий, про який просто потрібно знати, а такий, який повинен стати засто­совною системою цінностей, що допоможе окремим особам оцінити власні дії у більш широкому контексті.