Права дітей всебічно захищені широким діапазоном міжнародних і національних актів, що стосуються прав людини, гуманітарного права та прав біженців і зафіксованих в пакеті міжнародних договорів. Дитина від народження має права людини. Але вона повинна мати ще й додаткові, особливі права, які мають спеціальне призначення. Для того, щоб дитина стала зрілою людиною у всіх відношеннях, їй необхідно мати певні спеціальні, додаткові можливості. Суспільство змінюється зсередини, а надійні зміни гарантовані тільки за участі молоді – активної, гідної, небайдужої.
Основоположним документом у цій сфері є Конвенція ООН про права дитини 1989 р. Це був перший документ, що стосувався саме прав дитини. Прийняття Конвенції стало результатом довгої боротьби за те, щоб міжнародне співтовариство визнало особливі потреби та незахищеність дітей і сформулювало список обов’язків, які держави готові визнати по відношенню до дитини. В угоді було визначено новий підхід до дітей як до повноправних носіїв прав і обов’язків, що відповідають їхньому віку, а не як до власності батьків чи безпорадних одержувачів послуг.
Права охоплюють кожний аспект життя дітей та підлітків і можуть бути розподілені на такі основні категорії:
- Право на життєзабезпечення: право на життя і забезпечення основних потреб (наприклад, відповідний життєвий рівень, житло, харчування, медичний догляд).
- Право на розвиток: права, що дозволяють дітям найповніше розкрити свій потенціал (наприклад, отримання освіти, відпочинок і дозвілля, культурний розвиток, вільний доступ до інформації, свобода думки, совісті і релігії).
- Право на участь: права, які дозволяють дітям та підліткам брати активну участь у житті суспільства (наприклад, свобода висловлювання; право мати власну думку щодо справ, які впливають на їх особисте життя; право вступати до організацій і об’єднань).
- Право на захист: права, важливі для захисту дітей і підлітків від усіх форм зневаги, експлуатації та примусової праці (наприклад, турбота про дітей-біженців; захист від залучення до збройного конфлікту, дитячої праці, сексуальної експлуатації, тортур і зловживання наркотиками).
Отримання освіти є одним із прав людини, і одночасно освіта сама по собі є ключем для розуміння інших прав людини. Освітня система, яка охоплює вивчення прав людини, має кращі шанси здійснити свою основну місію – забезпечення якісною освітою.
Стаття 26 Загальної декларації прав людини говорить:
- Кожна людина має право на освіту. Освіта повинна бути безкоштовною, хоча б початкова і загальна. Початкова освіта повинна бути обов’язковою. Технічна і професійна освіта повинна бути загальнодоступною, а вища освіта повинна бути однаково доступною для всіх на основі здібностей кожного.
- Освіта повинна бути спрямована на повний розвиток особистості і збільшення поваги до прав людини і основних свобод. Освіта повинна сприяти взаєморозумінню, терпимості і дружбі між усіма народами, расовими або релігійними групами і повинна сприяти діяльності Організації Об’єднаних Націй по підтримуванню миру.
- Батьки мають право пріоритету у виборі виду освіти для своїх малолітніх дітей.
Як доповнення до положень, вперше викладених в Загальній декларації прав людини, Стаття 28 Конвенції ООН про права дитини визначає отримання освіти правом, а Стаття 29, що освіта дитини має бути спрямована на “розвиток особи, талантів, розумових і фізичних здібностей дитини в найповнішому обсязі”.10
Обидва документи визнають, що одна з цілей навчання – виховання поваги до прав людини і основних свобод. Безсумнівно, щоб по-справжньому розуміти права людини і сприяти їм, ми повинні застосовувати їх по відношенню до інших. Очевидно, що освіта з прав людини надає можливість не тільки вивчати її зміст та структуру, але й практикувати в класі. Якщо школа орієнтується на дотримання прав дитини, вона вживає всіх необхідних заходів, щоб шкільна дисципліна ґрунтувалась на повазі до людської гідності дитини.
Право на освіту має здійснюватися шляхом рівних можливостей для всіх – незалежно від здібностей, раси, етнічної приналежності, релігії, статі, національності, сексуальної орієнтації, класу або будь-якої іншої ознаки. Крім того, така освіта, за визначенням Конвенції про права дитини, забезпечує повагу до гідності та фундаментальних прав учнів.
Ключовим принципом прав людини, як і підходу, що базується на правах людини, є відмова від дискримінації. В освітній галузі це стосується надання рівного доступу до якісної освіти, при якому особлива увага приділяється етнічним та національним меншинам.
Метою підходу до освіти, що базується на вивченні прав людини, який також здійснюється в асоційованих школах ЮНЕСКО (UNESCO’s Child Friendly Schools), є забезпечення принципів Конвенції про права дитини через освіту. Щоб бути здатним використовувати цей підхід, нам необхідно знати більше про права людини і дитини, особливості навчання мисленню, планування і оцінювання. В цьому контексті постають такі питання:
- Чому не кожний отримує освіту?
- Хто повинен захищати, сприяти і здійснювати право на освіту?
- У чиїй компетенції вживання заходів щодо забезпечення права на освіту?
- Хто конкретно має діяти аби гарантувати це право, і як може партнерство сприяти цьому процесу?
Принцип 1. Зв’язок з правами людини.
Питання для нас: Чи вся наша освітня діяльність тісно пов’язана з правами людини? Чи ця діяльність охоплює повний діапазон прав людини? Чи права людини, які ми детально вивчаємо, мають справжнє відношення до потреб і проблем нашої громади, і чи можливо створити такі зв’язки? Чи готові ми вийти за рамки нашої особистої “зони комфорту” в процесі вивчення цінностей прав людини?
Принцип 2. Відповідальність.
Чи ті з нас, хто є урядовим представником або державним службовцем, бачать себе відповідальними за гарантування освіти прав людини? Яким чином ми несемо відповідальність? Як можуть діти і їх опікуни формувати таку відповідальність?
Принцип 3. Повноваження і участь.
Уявімо себе відповідальними за забезпечення гарантій освіти з прав людини. Чи об’єднались усі ті, на кого вплинули наша політика і дії, навколо цієї ідеї? Хто із зацікавлених був відсутній під час ухвалення рішень? Якщо вони були відсутніми або не брали участі в обговоренні, яким чином ми можемо залучити цих людей до обговорення? Як ми можемо сприяти їх точці зору щодо освіти для демократії і прав людини?
Принцип 4. Принцип відмови від дискримінації та увага до соціально вразливих груп населення.
Нарешті останній пункт. Які групи на даний момент менш за всіх отримують користь від наших освітніх програм, і як ми можемо гарантувати їх участь? Це саме ті групи, які щоденно нехтують своїми правами – соціально вразливі групи населення – ті, хто мають отримувати користь від нашої освітньої діяльності передусім. Як ми можемо їх вирізнити, налагодити контакти з ними і створити для них ефективні та дієві проекти?
9Автор Феліша Тіббіттс (2009). Нотатки підготовлені для заключної конференції РЄ по Європейському року громадянства через освіту, 27–28 квітня 2006, Сіная, Румунія.
10Право на освіту згадується в численних документах Організації Об’єднаних Націй і документах з прав людини, включаючи Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (стаття 14) та Конвенції про права дитини (статті 28 і 29), інших ключових заявах, загальних коментарях та документах з питання права на освіту, в тому числі у Всесвітній декларації про освіту для всіх (статті I, III, IV, VI, VII), Дакарських рамках дій і програмі “Освіта для всіх”.
