2.2. Культурний аспект прав людини

Права людини докладно пояснюють, як працює демократичне громадянство на практиці, у тому числі свобода думки і висловлювання, свободи ЗМІ (тобто заборона цензури), виборче право, принцип рівності й відмови від дискримінації.

Що трапляється, якщо закон – в даному випадку держава – або громадянин порушує одне з цих прав? Подібно до будь-якого права, права людини в цьому випадку будуть недосконалими без засобів примушування. Демократичні конституції дають багатьом, але не всім правам людини статус громадянських прав, і потім вони захищаються всією конституційною і правовою системою країни. У державах-членах Ради Європи громадяни врешті-решт можуть апелювати до Європейського суду прав людини в Страсбурзі.

Але, якщо мова йде про демократичне суспільство, права людини залежать від культури сприйняття і від відповідальності.

Вищезгаданий приклад виборчої кампанії показав, що громадяни можуть зловживати своїм правом свободи висловлювання, щоб знищити систему, в якій вони користуються цими ж правами. То що ж необхідно зробити? Чи повинні ми призначати спостерігача, щоб захистити демократію? Або чи маємо ми надати таким людям право на висловлювання і сподіватися, що наші аргументи проти їх антидемократичної пропаганди знайдуть більше підтримки?

Демократія і права людини залежать від встановленої структури, що складається з двох компонентів: набір правил і принципів, закріплених конституційною та законодавчою системами, а також політичної культури. Демократія і права людини створені на благо людям. Члени суспільства мають цінувати принципи і значення демократії і прав людини та відчувати відповідальність за них. Демократія і права людини допускають непогодження з приводу того чи іншого питання, але вони можуть існувати лише за умови наявності потужної системи угод, яка одночасно надає, захищає, але при цьому й обмежує свободу. Ви можете розходитися у своїх поглядах майже в усьому, але лише за умови погодження з системою, яка дозволяє таке непогодження.