8.1. Базова інформація для вчителя: Інтеграція, а не дискримінація

Томас Хаммарберг, Комісар з прав людини, Рада Європи

 У більшості європейських країн підлітки не є домінуючими у статистиці кримінальних злочинів. Також рейтинг підліткових злочинів залишається більш-менш стабільним з року в рік на континенті.

Це не означає, що це не важлива проблема. Тривожною тенденцією, що притаманна різним країнам, є злочини, що скоюються молоддю і стають дедалі жорстокішими. Це сам по собі тривожний знак (…).

Існує дві різні тенденції на сьогодні в Європі. Одна характеризується скороченням віку, з якого настає кримінальна відповідальність та віднесення більше дітей до молодшого віку. Інша тенденція – це дух Конвенції ООН з Прав Дитини, – сприяння уникненню криміналізації та намагання створити сімейну та соціальну альтернативу для ув’язнених.

Спинимось детальніше на другій тенденції. В даному випадку потрібно спиратись не тільки на Конвенцію ООН, а й також на Європейську мережу уповноважених з прав дитини. У заяві 2003 р. не менш ніж 21 національних уповноважених (омбудсменів) наголосили на тому, що діти, які вступають у конфлікті із законом, є в першу чергу тими, хто ще має права людини.

Вони запропонували, щоб вік кримінальної відповідальності був піднятий – до 18 років. Інноваційні системи, що працюють з малолітніми порушниками, молодшими від цього віку, повинні працювати з ними через систему освіти, їх реінтеграцію та реабілітацію.

Конвенція з прав дитини, ратифікована всіма європейськими країнами, звертається до урядів встановити мінімальний вік, з якого діти можуть нести відповідальність за кримінальний злочин. Договір точно не пояснює, який вік має бути визначено. Проте моніторинговий комітет стосовно виконання Конвенції висловив переконання про занадто низький вік у певних країнах. У більшості країн Європи діти несуть кримінальну відповідальність починаючи з 12, 15, 16 років, однак є й приклади таких обмежень, як сім, вісім та 10 років.

Звернення Конвенції з прав дитини полягає в тому, що криміналізації дітей потрібно уникати, це не означає, що з малолітніми порушниками потрібно поводитись так, наче вони не несуть жодної відповідальності. Навпаки, важливо, щоб малолітні порушники відповідали за свої дії та брали участь у виправленні шкоди, якої вони завдали.

Питання полягає в пошуку механізмів, що замінюють звичайну кримінальну справедливість у подібних випадках. Процедури мають розрізняти  шкоду, завдану жертвам, та повинні дати усвідомити кривдникам, що його справа не була прийнятна. Такий механізм повинен спрямувати на визначення вини та санкцій, які можуть реабілітувати.

Йдеться про накладення санкцій, які, на наш погляд, відрізняються від звичайної кримінальної процедури. Потрібно встановити відповідальність та водночас сприяти реінтеграції. Молодий порушник повинен засвоїти урок і ніколи не повторювати свої дії.

Це важке завдання. Процес вимагає ефективних дій громади. Взагалі, батьки звинуваченого або інші легальні опікуни мають бути залучені до нього у разі корисності їх дій для реабілітації дитини. В будь-якому разі має бути створена можливість для виправдання та апеляції дитини.

Цікава процедура була введена у Словенії. Так, у разі звинувачення підлітка, до нього може бути призначено медіатора (посередника), якщо його кандидатура влаштовує прокурора, звинуваченого та жертву. Потім медіатор прагне досягнути такого поводження з підлітком, яке б було прийнятним як для звинуваченого, так і для жертви, і в разі якого можна уникнути випробування.

Доцільно наголосити на такому аспекті: важливість правильних дій на противагу неправильним крокам. Відкладення процедур – що є проблемою у низці країн Європи сьогодні – особливо недобре у випадку з малолітніми порушниками, коли їх погані вчинки розглядаються як потреба в негайній допомозі (…).

Томас Хаммарберг, Комісар з прав людини, Рада Європи, витяг з “Права людини у праві неповнолітніх”, Презентація, представлена на Конференції генеральних прокурорів Європи, Москва, 5-6 липня 2006. Джерело: http://www.coe.int/t/commissioner/